01.10.2013
Пісня про матір *
(Посіяла людям…)
Слова: Борис Олійник Музика: Ігор Поклад
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.
– Куди ж це Ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.
– Куди ж Ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.
– Та я недалечко… де сонце лягає спочити.
Пора мені, дітки… А ви вже без мене ростіть.
– Та як же без Вас ми?… Та що ж ви намислили, мамо?
– А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю Вашу вічну роботу, –
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою – злетіли увись рушники.
— Лишайтесь щасливі… – і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
|